Суд над сімома учасників бунту в одеській колонії: двічі різали вени, щоб звернути на себе увагу

24 июня 2021 г., 19:40:00   65   0
Суд над сімома учасників бунту в одеській колонії: двічі різали вени, щоб звернути на себе увагу

Семеро обвинувачених у заворушенні в Одеській колонії №51, що трапилось 27 травня 2019 року, після розслідування понад рік чекають вироку в СІЗО. Це нібито небагато, але апеляційний суд вже висловив думку щодо невиправданої тривалості розгляду.

Чоловіків звинувачують у масових заворушеннях та дезорганізації роботи установи виконання покарань, пише «Судовий репортер».

Вони двічі влаштовували протест –  “проти затягування розгляду”, “проти несправедливих рішень” – і різали собі вени просто у залі суду. Після останнього такого “перфомансу” усіх обвинувачених видалили з залу.

Сама історія подій має декілька версій: слідства, засуджених і потерпілих. До кого з них прислухається суд –.стане відомо згодом.

ЩО З’ЯСУВАЛИ СЛІДЧІ

У жовтні 2019 слідство запропонувало попередню версію хронології подій і майже всіх учасників.

27 травня 2019-го приблизно о 9:45, коли працівники груп швидкого реагування супроводжували шістьох засуджених “негативної спрямованості” за межі житлової зони. Останні почали чинити опір, на будь-які зауваження та накази не зважали, та голосно кричали.

У цей же час інший засуджений – “Особа №8”, який згодом стане “невстановленим” – перебуваючи в локальній дільниці №8, умисно, щоб здійняти заколот і змусити повернути до житлової зони засуджених, почав закликати інших в’язнів вийти з камер та зібратись на території дільниці №7.

Підтримуючи його, 17 учасників заворушення, які разом із “невстановленими особами” невідомим слідству способом відчинили замки локальних секторів та пройшли на території житлової зони, взявши з собою металеві бильця від ліжок та інші металеві предмети (прути, труби тощо). Згодом самі засуджені розповіли «Судовому репортеру», що двері їм відчинили нібито працівники колонії.

Отримавши можливість вільно пересуватись, 17 заворушників і ще близько 150 в’язнів почали хаотично бігати по території житлової зони, збиратися поблизу воріт біля чергової частини та контрольно-пропускного пункту №3.

У цей час працівники установи, які були на території житлової зони, усвідомлюючи реальну загрозу своєму життю, просто втекли. 

Близько 10:00 шість встановлених слідством засуджених разом з невідомими підійшли до перших металевих дверей приміщення КПП №3, та “невстановленим способом” відкрили замок, відчинили двері та увірвались до коридору що веде до других дверей КПП №3, у вигляді металевої решітки. З іншого боку ґрат стояли працівники адміністрації. Бунтівники погрожували їм фізичною розправою, кидали каміння, били по решітці, намагалися зламати її.

Близько 10:20, відчинивши металеві ворота біля КПП №3, на територію житлової зони заїхав пожежний автомобіль виправної колонії №14, щоб витіснити засуджених. У машині перебували начальник пожежної охорони Олександр Почтарюк і водій Ігор Батрун, яких супроводжували бійці групи швидкого реагування (ГШР). Проте 19 встановлених слідством засуджених разом з іншими почали бити металевими трубами, грифами та прутами працівників ГШР, виривати у них з рук щити, гумові кийки, витягати окремих співробітників зі строю.

Бійці вимушено залишили житлову зону, відійшли до воріт та, зачинивши їх, не давали засудженим пройти до адмінбудівлі.

Далі, за версією слідства, пожежний автомобіль разом з Почтарюком та Батруном залишився у пастці з розлюченими заколотниками.

Близько 10:40 засуджені оточили пожежників. Невстановлені слідством засуджені побили Батрука і Почтарюка, який одразу знепритомнів. Його витягли з кабіни авто та кинули на землю, почали бити ногами. Водія також побили, виштовхали до працівників адміністрації, які доправили потерпілого до медзакладу. Побитого Почтарюка засуджені провели до лікарів ПВК №51.

Далі 16 встановлених слідством учасників бунту та їх невідомі спільники, демонтуючи листи металопрофілю з дільниці, почали будувати барикади та готувати в якості зброї металеві труби, прути, бильця від ліжок, каміння тощо. Вони захопили приміщення дільниці посиленого контролю, банно-пральний комбінат і крамницю. В’язні знищили там усе майно. Крім того, підпалили шини біля пожежного водоймища і пожежний автомобіль.

15 активних учасників заворушень увірвались до адміністративної будівлі колонії, захопили її та, зламавши двері до кабінету начальника соціально-психологічної служби та кабінетів психологів, бібліотеки, зруйнували там усе.

11 лютого 2020 року прокуратура повідомила підозру 7 особам за дезорганізацію роботи в колонії (ст. 392 КК України) та масові заворушення, внаслідок яких постраждали 17 людей (ч. 2 ст. 294 КК України). На лаві обвинувачених опинилися раніше судимі – Ігор Р. (відбував покарання за ч.3 ст. 185 ККУ), Вадим К. (ч. 2 ст. 186), Олександр Ф. ( ст. 185 ч.2, ч.3, 289 ч.2 КК України), Сергій Л. (ст. 115 ККУ), Олександр Я. (за  ч. 2 ст. 15 ч.2 ст. 186 ККУ), Ренат Я. (ч. 3 ст. 185 ККУ), Едуард Т. (ч.3 ст. 185 ККУ).

Якщо 2019 році слідство називало засудженого, який першим почав закликати інших виходити з дільниць і робити протиправні дії, то у березні 2020-го він уже фігурує у матеріалах як “невстановлена особа”. І, якщо до проведення допитів було визначено список із 17 в’язнів, які відгукнулись на його заклики, то у березні їх залишилось семеро.

Матеріали щодо невстановлених осіб виділили в окреме провадження.

Із рішення суду відомо, що підозра ґрунтувалася на протоколах оглядів місця події, огляду відеозаписів з камер внутрішнього спостереження на території колонії, показаннях потерпілих, протоколах пред’явлення особи для впізнання за фотознімками, показаннях свідків, зокрема начальника відділення соціально-психологічної служби, який дав щодо підозрюваних характеризуючі відомості.

Підпал знищив чергову частину установи, міжзонне КПП, службові кабінети начальника, першого заступника начальника, заступника начальника установи, психолога, старшого інспектора, пожежний автомобіль колонії №14,  близько 150 матраців засуджених. Також заворушники потрощили 30 камер відеоспостереження та повністю розламали огорожу біля вікон дільниці посиленого контролю.

Постраждали 17 працівників установи. Матеріальна шкода колонії №51, оцінена у 115 728 грн., а колонії № 14, працівники якої допомагали в придушенні бунту і яким спалили пожежну машину, – у 353 101 грн.

ІНШІ ВЕРСІЇ ТА ЩО ДУМАЮТЬ В’ЯЗНІ

Представник Одесько-Балтської єпархії Православної церкви України з питань духовного виховання в місцях позбавлення волі отець Дмитро після бунту заявив «Громадському», що заворушення могло бути пов’язане з наміром розформувати колонію і продати землю.  На його думку, адміністрація створила умови, щоб засуджені почали бунтувати.

«У мене немає доказів, що це дійсно так. Але, якщо говорити відсторонено – це дуже ласий шматочок землі, тут багато чого можна побудувати. Давно ці розмови йдуть, багато років збираються весь комплекс розформувати: 51-шу, СІЗО, 74-у, 14-у», – сказав він.

За його словами, причиною бунту навряд чи було те, що шістьох засуджених намагалися етапувати. А до обшуків арештанти вже давно звикли.

Після інциденту колонію розформували, засуджених перевели до інших установ. А територію готують до продажу.

У самих в’язнів інший погляд на те, що сталося. Вони звинуватили адміністрацію у провокації.

 

У розпорядженні «Судового репортера» з’явилися деякі документи з колонії №51 від березня 2019 року, з яких видно, що перед операцією «ЩИТ» (забезпечення правопорядку в установах у святкові дні і у випадках ускладнення оперативної обстановки) проводилась бесіда із засудженими і їхній психоемоційний стан оцінювався як задовільний. Схильних до нападу на адміністрацію з 480 було троє.

У деяких ЗМІ після бунту писали, що все почалося з того, що в колонії заборонили довгі побачення і один із в’язнів вдарив ножем конвоїра. Погана їжа також начебто зіграла свою роль.

«По-перше, вдарив його старий дід. Це було за півроку до бунту. Той конвоїр взяв гроші у дідуся, щоб вирішити питання про умовно-дострокове звільнення. Питання не вирішив і сказав, що ніяких грошей не брав. Дідусь збожеволів і вдарив його чи ножицями, чи чимось таким», – розповів «Судовому репортеру» один із колишніх в’язнів, який був під час заворушень.

За його словами, бунт виник через побиття шістьох людей, яких робітники викликали на розмову. «Залетіло два мікроавтобуса спецпідрозділу і почали їх бити дуже сильно. Там було дуже багато крові, вони знепритомніли, там були зламані руки, ноги, їх потім порозвозили по іншим колоніям», – розповів колишній арештант. А почалося все, за його словами, через побори: робітники колонії начебто почали просити більші гроші за посилки, ніж раніше.

«Нас в лагері було 500 осіб. До їдальні, зазвичай, ходили десь 100, бо інші отримували посилки від родичів. Але коли ми вирішили просто піти поїсти у їдальню, подивитися, як ці 100 людей харчувалися, нам там сказали, що їжі на нас не вистачить. Бо держава не забезпечує. Ми можемо годувати лише цих 100 осіб. Ми погодилися, але врешті вони почали брати великі гроші за посилки. За картоплю, моркву вони брали по 500 гривень. Вони самі дивилися, що передають.

За більш круті посилки – кава, апельсини – брали по 1000 гривень. Тому 6 осіб пішли розмовляти з робітниками колонії, щоб вирішити це питання. Це адміністрації не сподобалося і буквально через півгодини залетіло два мікроавтобуса з масками. І почали їх так сильно бити, що ті почали дуже сильно кричати на весь лагерь. Тому інші забажали якось допомогти, зупинити це. Їх туди не пустили. Ось тому і почали палити шини, щоб ті підрозділи не зайшли до лагерю, щоб привернути увагу преси», – розповів колишній арештант.

«Ніхто там нічого не ламав, не проривався, вони самі локальні дільниці – дворики, де перебували в’язні – повідкривали. Вони самі спровокували цей конфлікт і повідкривали ці дворики, щоб люди могли туди піти і слухали, як б’ють інших. Вони добре знали, що ми осторонь не залишимось», – додав співрозмовник.

До речі, слідство так і не встановить, яким чином засуджені повідкривали двері дільниць і замок на дверях приміщення адміністрації.

«Я розумію зі свого боку, що, можливо, їм треба було спровокувати цей конфлікт, щоб якось розформувати колонію і продати територію. Можливо, не сподобалось, що вони перестануть отримувати гроші за посилки, бо там була велика сума. 300 осіб платили хто 300, хто 1000 гривень. Коли перестали це робити, їм не сподобалось і вони вирішили цих людей вивести. Не захотіли покидати територію і так вийшло, що їм поламали руки, ноги», – сказав ексзасуджений.

За його словами, арештанти будували барикади, щоб спецпідрозділи не пройшли до житлової зони і не побили їх. А шини палили, щоб люди зовні і ЗМІ звернули увагу на них.

«В них (ГШР, – ред.) же там якийсь процент смертності дозволяється, коли вони заходять в табір… Там була пожежна машина, яка залетіла до лагерю і почала давити людей. Хто куди побив, комусь на ногу наїхав. Коли він виїжджав назад, він просто заглох. Бійці навіть закрили ворота, щоб він не заїхав назад на безпечну територію. І він залишився з засудженими. Вони просто попросили вийти з машини. Їх віддали назад правоохоронцям», – розповів колишній арештант.

Під час допиту вже у суді працівники пожежної служби розповіли, що їм ніхто не говорив про бунт, а запустили всередину з завданням в рамках навчання. Нікого з обвинувачених ані вони, ані інші потерпілі не пам’ятають.

«Вони зараз приходять на суди і повністю це все заперечують і навіть виступають на користь обвинувачених. Потерпілі  не впізнають, хто це був. Приходять і кажуть “ми не знаємо, що ці хлопці робили”. І не підтверджують слова прокурора і слідчого. Хтось просто повинен понести відповідальність і ось вони обрали сім чоловік, у яких нікого немає, хто не може найняти собі адвоката, щоб якось захиститись.

Там є купа фото, відео, там є й інші люди, понад 150 осіб, які брали участь, які зафіксовані на фото. Але відібрали тих, хто соціально незахищений. Хто юридично не підкований. Хто буде мовчати. Сам суддя вимкнув камери і каже: “давайте усім по 5, щоб цього процесу не було і на цьому все закінчується”.  Але ніхто ні в чому не винний. По суті, якщо вони притягнули 7 осіб, то повинні були притягнути й інших, кого зафіксувала камера. Але їм треба по тихій грусті це повісити на когось», – висловив свою думку чоловік, який утримувався в цій колонії і був очевидцем подій.

Журналіст «Судового репортера» брав коментар у колишнього засудженого ще взимку, коли колонія не продавалась. Але вже тоді він озвучував цю версію.

«Обвинувачені вже у такому відчаї, що почали себе різати, щоб якось привернути до себе увагу. Може, якісь депутати, ЗМІ побачать що є така справа. Хтось просто зараз продає цю територію. Колонія вже давно була продана. Тому був спровокований цей конфлікт. Це центр міста, велика територія», – пояснив він.

(НЕ) В ЗАЛІ СУДУ

12 травня 2020-го до суду скерували обвинувальний акт, який потрапив до судді Малиновського райсуду Сергія Черевка.

Від травня минулого року судові засідання здебільшого проходили задля продовження тримання під вартою обвинувачених. Із семи захисників їх оскаржував лише один – Тимур Жуков, з яким обвинувачений уклав договір. Інші адвокати – надані державою безкоштовно – не подавали жодної апеляції на обрання запобіжного заходу. Тож обвинувачені намагалися оскаржувати рішення самостійно. Згодом одна з захисниць також почала подавати апеляції.

В апеляційній скарзі, яку подав Олександр Ф., він заявив, що не визнає себе винним, а розслідування проводилось «з обвинувальним ухилом, свідки та потерпілі – зацікавлені працівники пенітенціарної служби, докази вини в матеріалах провадження відсутні, оскільки є недопустимими». Кваліфікація його дій є не конкретною, оскільки у «формулюванні обвинувачення відсутній розподіл ролей всіх обвинувачених та незрозуміло хто та які дії вчиняв».

Також чоловік вважає, що тримання під вартою в слідчому ізоляторі, де працює більша частина колишніх працівників виправної колонії №51, загрожує його життю. На волі обвинувачений має цивільну дружину та доньку.

Суд не змінює запобіжні заходи. Рішення мотивовані тим, що чоловіки обвинувачуються у скоєнні тяжких злочинів, раніше судимі, також зважаючи на велику шкоду, заподіяну державі (близько 470 тисяч гривень) і з урахуванням завдання тілесних ушкоджень 17 особам.

2 вересня 2020 року В Малиновському райсуді закінчили підготовче засідання. Кримінальне провадження призначили до розгляду по суті. Через місяць у справі визначили порядок та обсяг дослідження доказів.

Наступне засідання через неявку захисників трьох обвинувачених відклали на 23 жовтня. Саме тоді, після ухвали про продовження тримання під вартою, обвинувачені влаштували, як вони пояснили, акт протесту через затягування розгляду справи – лезом порізали собі руки.

Фото – пресслужба суду

У засіданні 2 листопада суддя Черевко попередив, що сприймає минулу витівку обвинувачених як неповагу до суду і якщо це повториться, то він видалить їх із залу.

16 листопада одного з обвинувачених не доставили до суду з СІЗО, тому засідання перенесли на 30 листопада, коли засідання знову скасували через хворобу одного з адвокатів.

10 грудня суд знову поставив питання про продовження запобіжного заходу. Оскільки захисника одного з обвинувачених Олександра Я. Тимура Жукова не було на засіданні (він захворів коронавірусом), чоловікові дали тимчасового адвоката з Центру безоплатної правової допомоги.

Суддя продовжив усім, окрім Олександра Я., запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Щодо останнього обвинуваченого, то після залучення нового захисника суд дав йому 24 години на підготовку.

Після проголошення ухвали, двоє арештантів почали різати собі вени. «Несправедливе рішення», – пояснив один із них.

 

Саме через даний інцидент суддя видалив із залу усіх підсудних і на весь час судового розгляду.

18 січня цього року адвокатка Прокопішина клопотала повернути частину обвинувачених до залу суду, зокрема Олександра Я., бо різали вени собі лише двоє. Проте суддя відповів, що кожному робились зауваження.

«Я, можливо, перегляну це рішення, але не зараз. Подивимось на їхню поведінку», – сказав суддя Черевко.

Адвокатка запитала, чи можуть обвинувачені бути присутні на засіданні через відеоконференцію. «Нехай пишуть заяву», – відповів Черевко.

Обвинувачений за порушення порядку в залі спочатку отримує попередження. При повторному порушенні його можуть видалили ухвалою суду з зали тимчасово або на весь час.

У суді кажуть, що обвинувачені дуже багато разів попереджалися про відповідальність за свою поведінку у засіданнях. «Кожен судимий по кілька разів. Вони викрикували, ображали прокурора, суддю, неможливо було проводити процес… Одні ріжуть вени, другі вибивають скло, треті матюкаються, четверті погрожують головуючому. Після чого судом і було прийнято рішення про видалення… Суд вважав за необхідне зробити це, щоб продовжити розгляд справи», – розповів працівник суду.

Перед початком засідання обвинувачених обшукали і в чотирьох знайшли леза, а в двох, як тепер відомо. – не помітили.

Щодо відеоконференції, то в суді пояснюють, що це питання вирішується за наявності заяви від обвинуваченого. Таких заяв наразі не надходило. Тобто слів адвоката, що обвинувачені не проти відеоконференції, недостатньо, потрібна саме письмова заява.

«Я ДУМАВ, ЩО ЦЕ НАВЧАННЯ», – КАЖУТЬ ПОТЕРПІЛІ

Попри неодноразові зриви засідань суд уже встиг допитати потерпілих.

2 листопада 2020-го заслухали п’ятьох потерпілих – бійців Групи швидкого реагування Дар’ївської виправної колонії. Але ніхто з них не зміг впізнати своїх кривдників, їхні показання навіть суперечили версії слідства.

За словами потерпілих, до Одеси вони приїхали на навчання. Ніхто не попереджував про бунт. На місці їм дали завдання – супроводжувати авто пожежної служби. Вже коли вони зайшли всередину і побачили, як засуджені кидають в них каміння, то зрозуміли, що це не навчання.

18 січня допитали як потерпілого начальника відомчої пожежної охорони колонії №14 Олександра Почтарюка. Він також стверджує, що з водієм Батруном вони їхали до колонії №51 на навчання. Потерпілий особисто нікого з обвинувачених на місці події не пам’ятає.

«Як проінструктувало керівництво, ми повинні були доїхати до водойми, розвернути рукава і набрати воду. Але перед тим, як ми заїжджали до колонії, я не знав, що там відбувається. Коли заїхали до третього КП, побачили, що там вже багато засуджених… Так як летіло з вікон каміння, ми не виходили з машини, повернулися до КП, але не доїхали. Пам’ятаю, що зліва був удар в голову. Після цього я знепритомнів і опинився в швидкій», – сказав він.

Про заплановане навчання Почтарюк дізнався вранці 27 травня 2019-го від керівника підрозділу.

«Поки не проїхав КП, не побачив засуджених, не розумів. До цього я думав, що це навчання… Засуджені кидали каміння, залізо, палки. Я увімкнув сирену і полегеньку їхав. Я доїхав до цілі, але там було небезпечно і ми повернулись», – пояснив Почтарюк.

Також допитали водія пожежної машини Ігоря Батруна.

«Я прибув на службу, де там вже був ознайомлений, що будуть навчання. Тоді ми вирушили туди. Ми стояли перед в’їздом, потім проїхали на промислову зону, тоді за нами зайшли люди – бійці ГШР. Всі інструкції давали моєму начальнику. Нам дали під’їхати до промислової зони. Одні ворота були відкриті, я почув, що щось відбувається. Нам дали команду відкрити ворота, які були на ланцюгу, машиною збити їх. Тоді я зрозумів, що щось тут не чисто, не навчання. Як тільки ми в’їхали на житлову зону, нам відбили дзеркала. Я не пам’ятаю, на якому етапі люди зі щитами, які нас супроводжували, зникли. Ми повинні були доїхати і розгорнути рукава, але ми не змогли цього зробити. Нікого з робітників колонії з нами не було, нас закидали камінням. Перед КПП авто заглохло. Я повернувся і побачив, що мій керівник знепритомнів. Він випав з авто. Я пересів на водійське, встиг закрити свої двері і спробував завестися, але не зміг. На якийсь момент я втратив свідомість, коли отямився, всередині були засуджені. Мене вдарили. Я знову знепритомнів. Коли прийшов до тями, інші ув’язнені відвели мене до санчастини, де мені працівники надали допомогу. Прийшов керівник якийсь і сказав, що нас можуть звільнити звідти. Нас через вікна витягли. На житловій зоні близько 100 засуджених було під час заворушення», – пригадав Батрун.

Він спростував слова в’язнів, що пожежна машина давила їх. «Люди розходилися, коли ми їхали. Заїжджали разом з ГШР, але я не знаю, куди пропав загін з кийками. Машиною штовхнули ворота на ланцюгу і вони відкрилися. Спецназ і керівники бачили людей», – розповів Батрун.

Впізнати обвинувачених він не зміг самостійно. «Минув час, був один чоловік, слідчий показував, був один схожий. Той чорненький, наносив удари. За зовнішністю впізнав. Але під час впізнання слідчий був один, без понятих. Під час того, як фото показували, тільки я і слідчий були», – сказав Батрун.

«Наказ про прибуття в колонію не бачив, були люди в формі з щитами, кийками. Зазвичай, про навчання попереджають за кілька днів», – додав Батрун.

Допитали ще одного потерпілого – Василя Літвінюка, який був у складі групи швидкого реагування (ГШР) і отримав політравму. «Вночі нам сказали, що у нас навчання. З’явитися треба було о 5:00. Під час подій ми залишилися біля воріт, коли заїхала пожарка. В них летіло каміння. Праворуч від мене був поранений. Перед нами стояв автомобіль пожарки, але інший. Ми штовхнули ворота, пішли удари, довелося відступити», – пригадав він.

Літвінюк єдиний, хто назвав свого кривдника. Він пам’ятав, що його бив трубою Ренат Я. «Мене викликала слідча для ознайомлення з фото, потім ще викликала людей. Вона відкрила журнал, більше нікого не запам’ятав, крім того одного», – розповів він. Але що саме запам’ятав в нападнику чоловік не конкретизував.

Ще один потерпілий із числа працівників ГШР розповів, що також їхав до колонії нібито на навчання. Коли в них полетіло каміння з боку засуджених, він подумав, що це імітація бунту. Йому ніхто не казав, що це – по-справжньому.

***

Наразі у справі завершено допит потерпілих і розпочато допит свідків. 11 червня засідання перенесли на 18, але в той день не з’явився один із захисників, тож слухання відклали на 2 липня.

Автор: Юлія Химерик; «Судовий репортер»

Поделиться:

Читайте еще

Важные новости

Лента новостей


loading...
Загрузка...

loading...
Загрузка...
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

Наши опросы

В какой стране вы бы хотели жить?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте